Мімікою і стилем мови він намагається копіювати справжнього президента Росії – Владіміра Путіна, і тому подеколи справді схожий на таємного агента. Але ще більше Медведєв схожий на актора Уіла Сміта, який грає таємного агента. Пронизливість погляду, легка втома від відповідальності за долю Всесвіту, героїчне визнання неминучих драматичних явищ – все витримано в найкращих традиціях маскування “людей у чорному”
Як дивувався англійський мандрівник Джайлс Флетчер, коли на прийнятті у московського царя спостерігав, як російська еліта рачки повзла до царського трону (суто монгольський звичай), коли в Європі короля вітали зняттям капелюха і легким схилянням голови. Адже європейський монарх був не володарем Всесвіту і живим богом, а тільки першим серед рівних у колі аристократії. Навіть у такій не найбільш демократичній країні того часу, як Іспанія, король мав розпочинати засідання кортесів (іспанського парламенту), стаючи навколішки і виголошуючи ритуальну фразу: “Ми, що дорівнюємося вам”.
Патриарх подчеркивает, что православие не представляет собой какую-то особую цивилизацию, отличную от «Европы» или от «Запада». Православие не является и особой восточно-христианской цивилизацией в рамках единой Европы. Поэтому всякая критика православными правомерна, если она не строится на противопоставлении Западу и Европе некой реально не существующей сегодня восточно-христианской цивилизации.
8 08 2009 Виталий Портников, специально для "Религия в Украине" Публікації
И как человек совершенно иного масштаба, не может не задаваться вопросом о собственном предназначении и предназначении церкви в новых обстоятельствах. Патриарх Кирилл – это новый Никон, но Никон не на фоне монарха, а Никон на фоне пустоты.
Патріарх Кирил багато говорив про єдність. Але церковна єдність розуміється Патріархом Кирилом виключно у адміністративному аспекті: як юрисдикційна єдність Московського Патріархату. Більш того, сама по собі канонічна єдність Української Церкви з Московським Патріархатом для Патріарха Кирила є недостатньою.
7 08 2009 Андрій Єрмолаєв, спеціально для "Релігія в Україні" Публікації, Аналітика
Нині варто розглядати системні зміни, запропоновані патріархом Кирилом, як окремий проект. Тому цей візит – не лише виклик для інших конфесій, але й головний біль для самої РПЦ. Оскільки шоу скінчилося, а потреба працювати потужно й наполегливо загострилася, як ніколи раніше.
Досягнути такої єдності адміністративним шляхом навряд чи вдасться. Це тільки Сталіну вдалося після війни об’єднати православних з греко-католиками, а баптистів з п’ятидесятниками. Вочевидь, що реалії зараз дещо інші, і навряд чи, проголошуючи відданість демократичним цінностям, варто в церковному житті виявляти себе прибічником сталінських адміністративних методів. Так само очевидно, що і проголошення в наших наявних реаліях будь-якої із складових українського Православ’я «Єдиною Помісною Церквою» не зробить відповідну церкву дійсно єдиною.
Новою тенденцією стало залучення українського єпископату до ухвалення рішень на рівні всієї РПЦ: після участі донецького митрополита до наступного засідання Синоду запрошений дніпропетровський митрополит. Ця зміна після 15 років підкресленого офіційного невтручання у справи Церкви в Україні говорить скоріше не про прагнення контролю над тактичними рішеннями в українському православ’ї, а про бажання підготувати можливих кандидатів для обрання в майбутньому лояльного київського митрополита.
Хто цими днями не говорив про „скандал розділення”?! Але політика черговий раз засліпила наші очі й ожорсточила наші серця. Як багато людей натхненно зверталися до Бога, але лише для того, щоб сказати: „Боже, дякую Тобі, що ми не такі, які ті ...(бажане вставити)!” Цими днями ми не раз відчували біль від гострого слова, сказаного суперниками, чи їхніми діями, які ми сприймаємо як кривду.
30 07 2009 Олег Покальчук, спеціально для "Релігія в Україні" Публікації, Аналітика
Патріарх Кирило усвідомлює, що його влада триватиме значно довше, ніж влада російського президента чи прем’єра. І що його влада в історичному розрізі є значно легітимнішою, ніж влада світських партнерів. Тому можна сміливо стверджувати, що до Києва насправді приїздив не так патріарх РПЦ, як чинний віце-президент Російської Федерації. І це підкреслювала не лише нечувана кількість охорони на київських вулицях, їх перекриття для автомобільного кортежу, а й дата візиту.
Если Кураев полагает, что именование Украины таким образом является оскорбительным, то можно задать вопрос: не оскорбляет ли его чувств тот факт, что в Гимне Российской Федерации само это государство неоднократно именуется "страной" (например: "Россия - любимая наша страна!")? В "стороне" от чего находится Россия? "Стороной" для кого, для каких оккупантов она является?
Зміст літопису і написання руською (не плутати з російською) мовою слова „Oукраиноу” свідчить, що йдеться саме про "Україну" в розумінні "країна" - Вітчизна (аналоги є в інших слов'янських мовах, наприклад, польській - „крайова”/Krajowa). У сучасній російській мові залишилося слово "окраина", яке, зберігши спільний корінь, має інше значення. У тому ж літописі під 1268 р. бачимо вислів ''украйняни'', під 1280 - ''на вкраинЂ'', під 1282 р. - ''на вкрайницЂ''. В усіх випадках словом Україна означувано переважно пограничні землі по відношенню до державного центру в Києві.
"Многие политики у нас непосредственно вмешиваются в церковные дела... Меня возмущает, когда благодатный огонь из Иерусалима передает во дворе Софии Киевской Президент. При всем уважении к его статусу всенародного избранного гаранта все-таки он не является духовным лицом. Только Павел I позволял себе служить литургии на основании того, что он помазанник Божий. Поэтому такие символичные действия, конечно, негативно влияют на восприятие взаимоотношений государства и церкви"
Об’єктивно вчення А. Шептицького виявляється традиційним як для томізму, так і для духовності християнського Сходу. Цей спільний фундамент для католицької та православної етики вирізняє специфіку позиції А. Шептицького в контексті сучасних етичних вчень. Етика чеснот відрізняється від етики цінностей та етики обов’язку. Останні органічно включені у вчення про чесноти. Така традиція закорінена ще в етиці античності взагалі та Аристотеля зокрема.
Невизначеність позиції Католицької Церкви є ознакою того, що десятиліття обговорення «Декрету про екуменізм» так і не дали задовільного теологічного результату. Напевне, для створення сучасної еклезіології, яка була б прийнята хоча б католиками і православними, необхідна святоотцівська геніальність та осяяння Святим Духом. Залишається почекати. Кардинал Вальтер Каспер як найбільш видатний мислитель сучасного католицизму дійшов до межі власне людського мислення в цій проблематиці
27 07 2009 Архієпископ Іван Юркович, апостольський нунцій в Україні - інтерв'ю Публікації, Інтерв'ю
У стосунках між Церквами дуже небезпечно говорити моделями. Ми віримо, що єдність Церкви буде Божим даром. Людина самотужки не здатна побудувати цю реальність. Але всі ми знаємо, що єдність Церков – це постулат Євангелія. Це означає, що коли ми говоримо про єдність між Церквами, ми говоримо про реальне питання, а не про ілюзію.
Хочу напомнить, что еще тогда, когда мы поставили «намет» так называемый, шатер, то это уже было для кого-то несносно. Отдельные люди не могли этого выдержать. Вы помните эти драки, эти бойни, суды – чего только не было, какое множество проблем с этим связано. Хотя, казалось бы, можно рассчитывать на поддержку государства, которое, по логике вещей, должно было обрадоваться, что появились люди, которые по благословению Церкви готовы взяться за это нелегкое дело. Но все происходило с точностью до наоборот
Вывод о фундаментальном значении традиций перекликается с философией Г. Йонаса и теологией папы Бенедикта XVI. Аналогичные тезисы обосновываются и украинскими философами С. Крымским, М. Поповичем, В. Малаховым, А. Баумейстером. Поэтому можно сделать вывод, что некоторый консерватизм утверждений Патриарха не отменяет истинности этих последних. Барон Мюнхгаузен вытаскивал сам себя из болота в сказке. В реальной жизни человек соблюдает правовые нормы и избегает преступного поведения.
Украинская Православная Церковь и ее Предстоятель нуждаются сегодня в авторитетной поддержке своих инициатив и со стороны Патриарха Кирилла. Такая поддержка была бы очень важна и потому, что и УПЦ КП, и УАПЦ заявили о готовности развивать диалог с Украинской Православной Церковью, предложив Патриарху Кириллу высказаться по поводу возможного формата этого диалога.
Патріарх підтримує ініціативи УПЦ щодо подолання розколу. Ми сподіваємося, що візит патріарха стане міцним імпульсом щодо прискорення подолання розколу. Немає жодного сумніву, що розкол є нонсенсом, трагедією, його не повинно бути, розкол треба подолати. Це добре усвідомлює патріарх, про що він неодноразово говорив у своїх інтерв’ю і заявах.
Рецензія на книгу священика Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого»
(Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c. ISBN 978-966-378-054-2)
Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).
Книга спочатку була написана французькою мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.
Про що вона? Здавалося б, звичайне і просте питання. Проте як в нашій «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.
Живі натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.
Таку книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.
Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все таки спробувати сказати про органічну сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.
Це збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.
Про пізнання Бога, І побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ Бога, Час Бога, Радість про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…
Хто є людина – тварина, світ, Бог? – Триєдине питання.
Бог-Любов – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь. Хто я? – запитує людина. Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський. Звідки я? – запитує людина. Від Мене! – відповідає Бог Отець. Заради кого я? – запитує людина. Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.
Наше життя – питання. Боже буття – відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.
З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.
Монографія священника Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї усесторонньої унікальності відноситься до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.
Тому вважається необхідним: ретельне вивчення власне феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства; можливість надання морально-психологічної допомоги колишнім членам сект
І за часів СРСР, і зараз кількість православних парафій в Україні і в Росії майже тотожна. Тобто, якщо Московський патріархат визнає незалежну Українську Церкву, то він втратить майже половину своєї структури.
Ми допустили, щоб наші релігійні переконання, замість того щоб сприяти духовному зростанню, стали приводом до роз’єднання. Вони порізнили нас, відчужили одне від одного. Те, що мало б нас об'єднувати в одну родину дітей Божих і тим самим робити нас здатними долати внутрішні і зовнішні загрози – наша свята віра, – стало полем протистоянь, упереджень, недовіри, а подекуди й відкритої ворожості. Це наш гіркий досвід.
В інформаційному полі періодично з’являються повідомлення про якісь міжконфесійні непорозуміння, що траплються між православними Сумщини. Щоб отримати інформацію про ситуацію «з перших вуст», ми поставили майже ідентичні питання до єпископа Сумського і Ахтирського Євлогія (УПЦ) та єпископа Сумського і Охтирського Мефодія (УПЦ КП).
Взагалі то ПЦУ на період карантину змінила форму причастя і подає його в руки. Чому пані Щоткіна про це не згадує, а цитує приватну думку митрополита Димитрія Рудюка?
Точно відомо що в Почаївській лаврі минулого тижня швидка забрала до лікарні у Київ головного духівника (сповідальник всієї братії, третя людина в лаврі після намісника та благочинного) лаври архімандрита Іполита (Липчея)...Позавчора його терміново постригли у схиму - обряд який проводять над монахами перед смертю. Як відомо у архімандрита Іполита був туберкульоз легенів, від якого він страждав вже декілька років. За останні двадцять років на туберкульоз у Почаївській лаврі перехворіли багато насельників. Свого часу від туберкульозу тут помер архімандрит Антоній, а також туберкульозом хворів минулорічний духівник лаври, який помер рік тому архімандрит Георгій (Стець). Ще не менше декількох десятків насельників є носіми туберкульозу. Можливо що саме ця хвороба послабила імунітет архімандрита Іполіта який заразився коронавірусом. І якщо вчора він перебував ще у палаті в стаціонарі, то сьогодні його стан погіршився і він терміново був переведений у реанімацію.
Також є інформація з переписки заступника голови Відділу зовнішніх церковних звязків прот. Миколи Данилевича та відповідального за міжконфесійні конфлікти у Тернопільскій області, за кличкою "Шумахер", прот. Георгія Прокопчука (служиь у В. Млинівцях Кременецького району), в якій останній говорить про багато хворих в лаврі. А він, Георгій, є близькою людиною до намісника лаври митрополита Володимира і Тернопільського митрополита Сергія. Тому інформацією володіє достовірною.
Про Шумахера тут є додаткова інформація https://zz.te.ua/moskovskyj-batyushka-z-ternopilschyny-zustricha vsya-z-heneralom-fsb/
Також відомо, але це вже з усного повідомлення, що на Свято-Духівському скиту при Почаївській лаврі багато хворих - кашляють, хриплять, лікуються розтиранням ніг у соляній воді, прокапуються протизастудними засобами, приймають теплі ванни і парять у парілках, але всі на ногах. Хто має симптоми важкої хвороби, відправляють додому.
Також відомо, що братія лаври закликає людей ходити на служби і останнім часом в лаврі людей значно побільшало.
Сьогодні прийшла інформація що всі працівниці в лаврі, так звані "матушки", які працювали на коровнику, на митті бутилок для вина, прибирали у храмах і жили в Антоніївській церкві, у лаврському готелі і в підвалі під корпусом № 7 були розпущені по домах. А це бабушки і жінки з різних регіонів України, Булорусі, Росії і Молдови. Хоча також відомо що частина їх переховується у ідземних храмах лаври, оскільки є жителями далеких регілнів Росії, наприклад з Пермі є послушниці які таємно живуть у готелі лаври.
Шумило ще три-чотири роки тому ревно писав про руских катакомбників і зарубіжників і всячеськи плюндрував РПЦ не вважаючи її навіть канонічною церквою. Тепер так же ряно пише за РПЦ і плюндрує все українське. При цьому гарно маскуться під любител української старовини і знавця українського Афону. Така собі куропатка в клітинку - сьогодні рябоє, а завтра сідоє. низько, ницо так робити - жити в Україні і так її паплюжити. Для СБУ тут є гарне джерело для роботи...
Ось так - відкрились у людей очі і втікають від Московської церкви подалі... нема там ні віри в людей, ні моралі, ні співчуття, ні духу Божого. А мене особисто вразило те як самий крутий юриста УПЦМП витіснив православного батюшку з храму. Вот для чего нужны оказывается юристы в митрополии... Онуфрий же просто продолжает хлопать ушами )))) А свщенника и людей очень жалко. Веру так можно всю расплескать. ПС: как вариант можно переходить в ПЦУ. Там чище... В РПЦЗ счас прихожане тоже прозреют от всех этих кодов и паспортов и экуменизмов... Та же политическая будет подоплевка что и в МП. Корабль вышел в плавание, а куда приплывет, то Бог один знает. Если вообще приплывет... Топят ведь...
Весь этот словесный хоровод имеет отношение к особого “сорта” людям, с которыми мы живем в одной стране и которые называют себя “верующими”, которые придумали себе “Бога”. Ну, в общем, малахольные такие, как несовершеннолетние дети, недееспособные. Е. Щеткина еще называет их “потребители”. В силу этой недееспособности и по примеру других государств им выделили конституционную песочницу. Правда в других государствах еще и запрет для государства влазить в песочницу...Но что не сделаешь для любимого дитя! А тут еще часть этих неразумных деток начали делить Бога и своего Бога опрометчиво прописали в соседнем государстве. С таким же успехом могли прописать на Марсе или на Венере. Игра то ведь. Но суръезные дяди начали играть в ту же игру, начали делить недееспособных на законно рожденных от правильного Бога и не совсем по закону, требуют документального подтверждения прописки Бога, нотариально подтвержденную подпись Бога...Иногда кажется что часть этих взрослых дядей и теток надо дополнительно изолировать, создать новое конституционное отделение или использовать их же методику и строить для них новую песочницу. Назовём ее Страна Д. Ну как в той детской сказке, про деревянного мальчика...
Рукоположение сепаратиста Каллиника стало возможным как следствие новой политики команды Зеленского - безразличие к церковным вопросам и компас на сближение с русским благословили Онуфрию и Паканичу поставить еще одного русского человека в МП. Кстати ничем не лучше и новоизбранные епископы. Чем можно объяснить избрание Никодима Пустовгара как не позицией по поддержке русского мира на Черниговщине. Других заслуг у него нету...
Вітання владиці Іову з Івано_Франківської єпархії УПЦ МП: спаси, Господи, владико за Ваші компліменти у нашу адресу! Знаєте, образливо до глибини душі. При скорій зустрічі у Почаєві обовязково зустрінусь з Вами і подивлюся прямо в очі...
Цікаво що офіційний сайт УПЦ МП має таку собі розлогу колонку де дублює новини із офіційного сайту РПЦ - тут і про Путіна новини і про Медведєва і про російську армію якій РПЦ будє храми... Відкриваєш сайт УПЦ а там новини про Путіна... ото радость із Patriarchia.ru
Ну і що, хтось читав те судове рішення? З чим вітали парафіян і настоятеля храму?
25. Тому, суд доходить висновку, що в даному випадку спір виник між засновниками та членами релігійної організації - Хустської єпархії УПЦ та релігійної громади - Релігійної громади УПЦ КП, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін до статуту, що свідчить про приватно-правовий характер спірних правовідносин.
26. У зв`язку з цим, судами попередніх інстанцій було помилково віднесено даний спір до юрисдикції адміністративних судів, оскільки позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільних прав позивача і з огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Реально, перечитував іноді біографії наших архієреїв, ужасає те, що більшість немає навіть очної семінарї, і серед них найнайвищі чини архіреїв, даже предстоятелів!... ті що роками мучили свої голови і животи поклали у семінаріях, академіях і єпархіальних послушаніях - в тіні Церкви, а пронирливі і дерзновенні - керують єпархіями... парадоксіс )))
Філософ написал: