Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

Історія
Экскурс к истокам украинской национальной идеи, или Откуда родом украинство?

27 01 2012   Владимир Волковский, аспирант Института философии НАН Украины Публікації, Аналітика, Історія

Экскурс к истокам украинской национальной идеи, или Откуда родом украинство?

Поводом к написанию этой статьи послужило появление в последнее время публикаций, посвященных критическому анализу происхождения украинства и все более усиливающаяся «разоблачающая» деятельность отдельных экспертов от религии, которые стараются всеми силами вскрыть искусственный и «вредоносный» характер украинской идеи. Поэтому у меня возникло намерение «взяться за перо» и, опираясь на некоторые исторические и теоретические источники, рассмотреть, откуда же все-таки возникает пресловутое украинское национальное движение и действительно ли истинны все те обвинения, ему инкриминируемые?..

Іґнац фон Деллінґер і виникнення Старокатолицької Церкви

19 01 2012   Микола Крокош Публікації, Богослов'я, Історія

Іґнац фон Деллінґер і виникнення Старокатолицької Церкви

Іґнац фон Деллінґер (Ignaz von Döllinger, 1799-1890 рр.) був одним із найвизначніших діячів німецького католицизму 19-го століття. Цей священик і професор історії Церкви та догматики Мюнхенського університету увійшов в історію Католицької Церкви передусім тим, що залишився одним із небагатьох всесвітньо відомих католиків, що ніколи так і не примирилися з догматичними рішеннями Першого Ватиканського собору (1860-1870 рр.) про юрисдикційний примат і непомильність папи римського...

Біблійна апологетика Ярослава Пелікана

4 01 2012   Вадим Арістов Публікації, Історія, Рецензії

Біблійна апологетика Ярослава Пелікана

Скільки Біблій, стільки способів розповісти про неї. Але Ярослав Пелікан обрав один з найкращих. Тож можна бути певним, що і у цьому «писанні» про Писання читач обов’язково знайде для себе чимало корисного...

Філософська теологія візантійського неоплатоніка Максима Сповідника  в інтерпретації київського патролога Сергія Єпіфановича

12 12 2011   Юрій Чорноморець Публікації, Богослов'я, Історія

Філософська теологія візантійського неоплатоніка Максима Сповідника в інтерпретації київського патролога Сергія Єпіфановича

Максим Сповідник не просто мав ідеал теології як науки філософської, але і створив відповідну цілісну філософсько-богословську систему. В даній статті ми ставимо за мету здійснити історико-філософський аналіз досліджень творчості Максима Сповідника видатним київським патрологом початку XX ст. С. Л. Єпіфановичем, спеціально зупинившись на досвіді всебічної оцінки поглядів Максима, здійсненої цим дослідником...

Великомучениця Катерина: актуалізація культу у XVIII ст.

7 12 2011   Оксана Прокоп’юк Публікації, Історія

Великомучениця Катерина: актуалізація культу у XVIII ст.

Достовірних відомостей про життя і мучеництво святої до нас дійшло небагато. Житіє Катерини Олександрійської досить пізнього походження і містить, як з богословської, так і з історичної точки зору, багато неоднозначних і суперечливих моментів. Дослідники схильні вважати, що розширені версії житія швидше говорять не про реальну історичну особистість, а про певний збірний образ ідеальної християнки...

Спроба відродити Київське князівство наприкінці XV сторіччя

1 12 2011   Анна Троїцька Публікації, Історія

Спроба відродити Київське князівство наприкінці XV сторіччя

На момент поставлення сщмч. Макарія митрополитом Київським у 1495 р. Московська і Київська Церкви-митрополії існували й розвивалися вже цілком окремо одна від одної. У 1448-1458 рр. відбувся остаточний поділ Київської митрополії, яка від часу "хрещення Русі" входила до складу Константинопольського патріархату, між великими Литовсько-Руським і Московським князівствами, внаслідок чого відокремилася незалежна від Константинополя (автокефальна) Московська митрополія. Київська ж митрополія (Литовсько-Руська) так і залишалася в складі Константинопольського патріархату..

Праведник праведників: спроба апології

2 11 2011   Сергій Грабовський Публікації, Історія

Праведник праведників: спроба апології

У Державі Ізраїль існує традиція присвоювати (за життя чи посмертно) почесне звання “праведника світу” тим представникам інших народів, котрі в роки Другої світової війни, рятуючи євреїв від неминучого знищення нацистами, виявили неабияку особисту мужність та продемонстрували непересічні моральні чесноти. Такі звання мають й українці: прості селяни, вчителі, ченці. Проте, як це не парадоксально, такого звання не має достойник, завдяки котрому на окупованій нацистами території були врятовані сотні, а може, й тисячі євреїв...

Протестантизм у Східній Європі: Польща — Литва — Русь

30 10 2011   Тетяна Шевченко Публікації, Історія

Протестантизм у Східній Європі: Польща — Литва — Русь

31 жовтня 1517 р. Мартін Лютер започаткував Реформаційних рух, прикріпивши знамениті 95 тез до дверей Замкової церкви у Віттенберзі. Миттєво Реформація поширилась на схід, на землі Корони Польської і Великого князівства Литовського, залучивши до своїх лав не лише шляхту і міщан німецького походження, але також польського і руського, католицьких ченців та духовенство.

(Псевдо)юродива м. Аліпія – служителька Богу? чаклунка? цілителька?..

28 10 2011   Протоієрей Іоанн Київський Публікації, Історія

(Псевдо)юродива м. Аліпія – служителька Богу? чаклунка? цілителька?..

30 жовтня виповниться 23 роки з дня кончини київської монахині Аліпії (Авдєєвої). Наразі в УПЦ (МП) розглядається питання можливості чи неможливості її канонізації – зарахування до сонму святих. «Релігія в Україні» вже писала про думку митрофорного протоієрея Михаїла Бойка, духівника Київської єпархії УПЦ, який знав Аліпію і вважав її псевдоюродивою. Редакції «РвУ» вдалося розшукати ще одного священика, який служив у Вознесенській церкві на Деміївці протягом 1982-1989 років і особисто знав «матушку» Аліпію – отця Іоанна Київського (це його прізвище). Подаємо свідчення священика...

Українська мова як чинник національної ідентичності: ретроспективний огляд

25 10 2011   Інна Яворська Публікації, Історія

Українська мова як чинник національної ідентичності: ретроспективний огляд

На нашу думку, у процесі консолідації підросійських та підавстрійських українців ключову роль відіграла таки мова. Єдина живорозмовна мова дала українцям у різних імперіях усвідомлення себе як єдиного народу, а вже потім, прийшовши до цього усвідомлення, вони взялися за творення єдиної літературної мови в різних її варіантах ― західно‑ та східноукраїнському...

Український автокефальний рух в роки німецької окупації: міфи та реалії

20 10 2011   Андрій Смирнов Публікації, Історія

Український автокефальний рух в роки німецької окупації: міфи та реалії

В жовтні 2011 року виповнюється 90 років з дня створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). 21 жовтня 1921 року в Київському соборі Святої Софії Василь Липківський був висвячений на митрополита УАПЦ. Історичний шлях УАПЦ викликав і викликає різні оцінки дослідників. Одним з питань, що не перестає провокувати бурхливі дискусії, є процес відродження автокефального руху в Україні під час другої світової війни. Чи можна ототожнювати УАПЦ формації 1921 та 1942 років? Чи дійсно УАПЦ формації 1942 року була неканонічним церковним угрупуванням? Чи були ієрархи УАПЦ колаборантами окупаційної влади? На ці та інші питання шукає відповіді автор статті - кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії Національного університету «Острозька академія».

Культ Покрови Пресвятої Богородиці: нові дослідження

13 10 2011   Оксана Прокоп’юк Публікації, Історія

Культ Покрови Пресвятої Богородиці: нові дослідження

Популярність культу Покрови Пресвятої Богородиці вже традиційно представляється як невід’ємна характеристика релігійності української людності, особливо якщо йдеться про релігійність козацтва. Натомість, треба визнати, що ми не так багато знаємо про виникнення і розвиток цього культу на українських землях. Насамперед, бракує інформаційно-статистичних даних для проведення грунтовних наукових досліджень. Результати останніх студій дозволяють кількісно проілюструвати поширення Покровського культу в Київській митрополії в добу Бароко...

Імператор Йосиф ІІ: толерантність і тиранія Просвітництва

12 10 2011   Тетяна Шевченко Публікації, Історія

Імператор Йосиф ІІ: толерантність і тиранія Просвітництва

У Галичині, де греко-католицькі священики були змушені відробляти панщину, римо-католикам було заборонено переводити уніатів на латинський обряд. Сам термін «уніат» було заборонено державою як образливий. Для студентів з Галичини, Закарпаття і Буковини була створена греко-католицька семінарія у Львові. А 13 жовтня 1781 р. імператор Священної Римської імперії Йосиф II видав указ про віротерпимість, який гарантував релігійну свободу і громадянські права лютеранам, кальвіністам, православним та греко-католикам...

Наукова спадщина академіка Володимира Ламанського та хозаро–руська місія Кирила і Мефодія

10 10 2011   Сергій Шумило Публікації, Історія

Наукова спадщина академіка Володимира Ламанського та хозаро–руська місія Кирила і Мефодія

Академік Володимир Іванович Ламанський (1833 - 1914) залишив нащадкам велику наукову спадщину, присвячену історії слов’янства. Широкий спектр наукових інтересів академіка та сміливість його гіпотез і висновків свідчить про неабиякий дослідницький талант ученого. Хоч яким широким був діапазон наукових досліджень В.І. Ламанського, не можна не відзначити домінанти його пошуків і праць: Ламанський був слов’янофілом, щиро любив історію слов’ян і вмів сумніватися в загальновизнаних прозахідних теоріях...

Передумови і соціально-культурні наслідки прийняття християнства Великим Київським князем Оскольдом для розвитку духовності на українських землях

6 10 2011   Ігор Богдан Публікації, Історія

Передумови і соціально-культурні наслідки прийняття християнства Великим Київським князем Оскольдом для розвитку духовності на українських землях

Першими «русичами», які хрестилися у православну віру в Константинополі православним Константинопольським патріархом Фотієм, були великі князі Оскольд і Дір з усією дружиною. Князі Оскольд і Дір були нащадками Кия – засновника багатьох руських поселень, а потім і столиці Православної Русі – Києва. Щодо причини, чому ж все-таки князь Оскольд не зумів остаточно адаптувати християнство на теренах тогочасної Русі, то відповідь, мабуть, можна вбачати тільки в тому, що його методи християнізації були мирними, на відміну від тих, які застосовуватиме більш ніж через 100 років св. рівноапостольний князь Володимир...

Аскольд (Оскольд) (середина IX ст. – 882 р.)

4 10 2011   Неля Солодухіна Публікації, Історія

Аскольд (Оскольд) (середина IX ст. – 882 р.)

На світанку історії вітчизняної державності та її християнської культури стоїть потужна і загадкова постать князя Аскольда (Оскольда). Аскольд – перший київський князь-християнин і перший київський мученик за віру Христову. За його правління Київське ранньодержавне об’єднання слов’ян упевнено вийшло на світову арену, стало важливим фактором міжнародної політики.

Opus Dei — Справа Божа

2 10 2011   Тетяна Шевченко Публікації, Історія

Opus Dei — Справа Божа

Офіційною датою виникнення Оpus Dei є 2 жовтня 1928 р., коли в Мадриді під час молитовного усамітнення св. Хосемарія Ескріва побачив місію свого життя — Оpus Dei, світську католицьку організацію, яка допомогла би віруючим йти шляхом до святості у світі. За півсторіччя часопис „Choisir” писав про Оpus Dei: «Вони могутні. Мають своїх міністрів в урядах, зокрема диктаторських, мають свою економічну імперію, газети і радіостанції. Їх методи настільки розумні та ефективні, що справляють враження...»

Рада у справах РПЦ в 1940-х роках: контекст взаємин держави і церкви

29 09 2011   Владлен Орлов Публікації, Історія

Рада у справах РПЦ в 1940-х роках: контекст взаємин держави і церкви

В Україні з самого початку встановлення фашистського режиму існували дві конкуруючі церковні течії. Українська автокефальна церква, неканонічна, збільшувала число віруючих, приймаючи без переосвячення уцілілі рештки духовенства колишньої УАПЦ Василя Липківського. За таких обставин єпископи другої гілки православ’я — Автономної церкви, що зберігала канонічні зв’язки з Московською єпархією, протягом 1941 року двічі намагалися знайти взаєморозуміння із УАПЦ, прохаючи лише повторного висвячення єпископів від митрополита В. Липківського…

Чи не настав час Українській Православній Церкві відродити традицію мироваріння?

27 09 2011   Архімандрит Віктор (Бедь), архімандрит Арсеній (Бочкарь) Публікації, Історія

Чи не настав час Українській Православній Церкві відродити традицію мироваріння?

За часів Російської імперії в Україні мироваріння здійснювалося в Благовіщенському храмі Митрополичих палат у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі на території т.н. «Верхньої Лаври» (до речі, всі сосуди для мироваріння й досі зберігаються у Верхній Лаврі у музеї). Щонайменше впродовж XV, XVI, XVII, XVIII та XIX століть священним правом Православної Церкви в Україні було мироваріння, а прерогативою Київського Митрополита було освячення мира. І досі немає жодного документу який би забороняв Святій Київській Церкві варити миро, а Київському Митрополиту освячувати його...

Товариство Ісуса: жодних жінок!

26 09 2011   Тетяна Шевченко Публікації, Історія

Товариство Ісуса: жодних жінок!

27 вересня 1598 р. папа римський Павло III затвердив статут створеного Ігнатієм Лойолою шістьома роками раніше ордену єзуїтів — Товариства Ісуса. Практично усі ордени Католицької Церкви мають жіночі відгалуження, які кількісно набагато переважають відповідні чоловічі інституції. Усі, крім єзуїтів. Попри вперті спроби утворити жіноче згромадження у межах Товариства Ісуса, з яких дві майже вдалися, Орден досі не має жіночого відгалуження. Чому?

Поетапне здійснення приєднання Київської митрополії до Московського патріархату

22 09 2011   Ігор Богдан Публікації, Історія

Поетапне здійснення приєднання Київської митрополії до Московського патріархату

Приєднання Київської митрополії до Московського патріархату розцінювалося і розцінюється різними істориками по-різному. Хтось дає цьому акту позитивну оцінку, хтось, навпаки, протилежну, негативну. Хтось шукає причину цієї дії саме в 1686 році, хтось ще в часи Богдана Хмельницького; та, на наш погляд, спроби підпорядкування і саме підпорядкування, як політичне, так і релігійне, відбувається значно і значно раніше...

До історії державного органу у справах релігій в Україні: з 1991 р. по теперішній час

21 09 2011   Лариса Владиченко Публікації, Історія

До історії державного органу у справах релігій в Україні: з 1991 р. по теперішній час

За двадцять років Незалежності України вказаний державний орган шість разів змінював свій статус і підпорядкованість. Так з 1991 р. до сьогодні функції державного органу у справах релігій виконували: Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України; Міністерство України у справах національностей, міграцій та культів; Державний комітет України у справах релігій; Державний департамент у справах релігій Міністерства юстиції України; Державний комітет України у справах національностей та релігій; відповідний підрозділ (на даний час в процесі утворення) Міністерства культури України...

Джордано Бруно: тяжко бути богом

16 09 2011   Тетяна Шевченко Публікації, Історія

Джордано Бруно: тяжко бути богом

17 вересня 1599 р. з Венеції до інквізиційного суду в Римі була передана справа Джордано Бруно — хрестоматійної постаті філософського вільнодумства часів Контрреформації. Бруно і до сьогодні оцінюють вкрай суперечливо. Для когось він є символом вільнодумця, спаленого за свої погляди, для когось — символом богохульства і єресі. Проте якщо Бруно був видатним інтелектуалом-єретиком, то чому інквізицію так мало цікавили його наукові погляди?

До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина II: 1920-1991 роки

14 09 2011   Лариса Владиченко Публікації, Аналітика, Історія

До історії державного органу у справах релігій в Україні. Частина II: 1920-1991 роки

28 лютого 1966 р. голова Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР К.Литвин, за попереднім погодженням із головою центрального апарату Ради у справах релігій СРСР В.А.Куроєдовим, подає на ім’я В.Щербицького доповідну записку, відносно структури і штатів центрального апарату Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з Української РСР і апарату Уповноважених з областей. У зазначеному документі пропонується підсилити штат апарату, аби більш кваліфіковано вивчати релігійну ситуацію у республіці...

До історії державного органу у справах релігій в Україні

8 09 2011   Лариса Владиченко Публікації, Аналітика, Історія

До історії державного органу у справах релігій в Україні

В історії органу у справах релігій в Україні можна виділити три періоди: 

I. Період українських урядів (1917-1919 рр.);

II. Період Радянської влади (1920-1991 рр.);

III. Період незалежності України (1991 р. – по теперішній час).

У свою чергу кожний період можна поділити на етапи існування зазначеного органу...

НОВИНИ

Всі матеріали

останні коментарі

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці

А слухаючи Гундяєва, так і не скажеш... fellow

Дякую Вам за визнання того, що МП веде антидержавну діяльність wink (звісно трішечки, ну саму крихітку):
Цитата: dutchak1
Позиція організації (МП) стала ворожою окремим проявам держави

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

dutchak1

dutchak1 написал:

Однією з основних перешкод в державно-церковних відносинах в Україні є існування т.з науки «релігієзнавство». Назагал це мирне заняття, яке зайняло скромне але менш-більш дохідне місце в явищі української тіньової науки, невелике і замкнене болітце, в якому перетирають свої, далекі від життя, проблемки, плодять докторів і кандидатів філософії. І все би нічого, але в умовах нашої країни ця «наука» зайняла місце між державою і церквами і фактично, самостійно уповноваживши себе на представлення церков, в якості посередника веде діалог з державою. З представників цієї «науки» формуються комітети, департаменти, відділи міністерства яким надалі і доручають те, що в нас названо «державною політикою в області релігії». Зрозуміло, що для більшості держчиновників і законодавців релігія то тьомний лєс і, при виникненні якихось проблем з релігійними організаціями, вони біжать до релігієзнавця, який їм все розкладе «по поличкам». Ну не бігти же їм до тих малохольних, які Богу моляться. Тобто ситуація анекдотична – проголошуючи з усіх трибун про необхідність діалогу з церквами, держава той діалог і відносини імітує, замінює на відносини з бутафорською церквою, утвореною на держзамовлення докторами філософії і політології від релігієзнавства. Причому та побудова почалась ще в 1990 році, коли новоспеченими демократами і викладачами кафедр наукового атеїзму був зліплений союзний релігійний закон де по зразку цивільної громадської організації почали ліпити релігійні. Це була своєрідна резервація для віруючих і в Україні той процес підхопили вже місцеві діячі наукового атеїзму разом з діячами НРУ.

Всі релігієзнавці і викладачі кафедр вміють розказати про різні моделі співіснування держави та релігії, що мають місце у світовій практиці, які, частіше за все, законодавчо оформлені. Але я добавлю, що це є тінь іншої, вищої істин, яка встановлює що спочатку моделі і відносини а потім законодавче оформлення. Загально ця максима в теорії права виглядає так – закони тільки регулюють суспільні відносини і ніколи їх не створюють. Відносини передують законам. І от в нашій ситуації після розпаду СРСР, в ситуації з нульовим рівнем права і відсутністю реальних релігійних організацій як суб’єктів права, перетягнувши до себе конституційний принцип відділення, ми почали ним регулювати відсутні суспільні відносини(!). За цих обставин ті спроби в 90-х роках зробити релігійний закон були приречені. Що і сталось. Перетягнувши слідом за Конституцією цивільне право, ми ним почали регулювати духовні, неправові відносини. І цьому могли б завадити ну хоч якісь, ну хоч елементарні відносини з тими убогими релігійними організаціями. Це не потребує якихось надзвичайних зусиль чи здібностей. Це може навіть релігієзнавець Єленський. Якщо захоче. Наприклад – Єленський любив раніше на різних телевізорах розказувати про важливість автономії релігійної організації і про необхідність її захисту і захисту переходів. Ну і потім він зліпив той закон, Закон Мародерів №4128. І от якби Єленський уважніше придивився до релігійних організацій і до того принципу автономії, він би міг зрозуміти що принцип відділення і принцип автономії це є одне і теж. Або взаємодоповнююче. Принцип автономії в першу чергу означає що організація сама(!) її проголошує, сама визначає її межі а держава тільки бере це потім до уваги. А тому, якщо всі християнські конфесії згідно своїх канонів визначають автономною організацією всю церкву а не парафію, якщо всі конфесії самостійно визначають правила утворення парафій і долю майна - то це і мало би бути одним з основних правил відносин держави і церков. А Конституція це тільки потім констатує як відділення.

Сьогодні цей процес «побудови відносин» продовжують т.з ефективні менеджери, які відчувши своєрідний запит, успішно експлуатують його ресурс. Текст релігійного закону і та діяльність найбільш вповні стали в утворенні організації ПЦУ. В унісон з православною симфонією, з менеджерами від віруючих, в Україні творять близнюка «русского мира». Ось один з них стверджує що УПЦ МП стала ворогом  суспільства. Лукавить, свідомо або по нерозумінню. Позиція організації стала ворожою окремим проявам держави а держава це не є суспільство. Держава це механізм збирання податків, підтримання порядку в суспільстві. Такий же як пральна машина в побуті і стверджувати що пральній машині необхідна церква просто смішно. В суспільстві необхідні якісь відносини держава з церквами, але наша придуркувата машина в своєму існуванні намагається використати церкву в своїх інтересах, інтересах далеких від суспільних. Тому завжди слушне попередження – церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці. І в наших умовах відносини церкви з державою повинні починатись з тези – держава ворог церкви. Можна цитувати одного священника УГКЦ – держава не повинна робити нічого поганого для церкви і нічого доброго. Те, що «УПЦ (МП) всячески демонизируют Минкульт», ну що ж - під час війни завжди виникає потреба в специфічних «законах», текстах. Потреба в людях типу Медінський, Юраш, Єленський і існуючі з обох сторін фронту контори «міністерство культури» перетворилися в розсадники мракобісся.

 

Священик Сєверодонецької єпархії УПЦ (МП) звершив чин в...

Onufriy

Onufriy написал:

Та це прямо чудо!...
Схоже, що "капітан сьогодні був тверезий"

Харків'яни вимагають у парафії УПЦ (МП) відновити колі...

Onufriy

Onufriy написал:

порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» в Харкові давно набули системного характеру

Прокляті воцерковлені дикуни! what
Але ще більше гріха - на місцевих адміністративних беззаконниках і фарисеях

Знайдіть на цьому бланку згадку про УПЦ

dima222

dima222 написал:

Митрополита Лазаря давно треба було оголосити персоною нон грата в Україні - а тим часом його рідним брат Дмитро у Дунаєві біля Почаєва в селі, яке приєдналося до ПЦУ, намагається будувати нову церкву. І точно за гроші Лазаря, бо всі племінники Лазаря - сини та родичі Дмитра, служать священиками у Криму. 

Чем Зеленский страшен для православия

Onufriy

Onufriy написал:

Добрячий текст +5!
 
51-е правило Шестого Вселенского собора запрещает всем христианам посещать комедийные представления... программы с участием Зеленского подпадают под анафему, так как усеяны непристойностями

З огляду на це, православна Церква не повинна б агітувати за Зеро... feel

Але... wink в УПЦ МП тепер усе інакше...

Дійсно, ну як же можна не підтримати чоловічка? Тим більше, коли він - за "електронний концтабір"? winked

Грецький Центр теологічних досліджень пропонує вихід з ...

Onufriy

Onufriy написал:

 
ПЦУ та УПЦ (МП) сформують єдиний православний Синод...

Які дикі пропозиції! belay   
Які страшно відстали ці греки! angry
Вони нічогісінько не знають про "вЬру православную": ні про "російський світ", ні про "вєлічіє", ні про "богоданість" Пу!..
І вже тим більше - про "єресь українства", "єресь гуманізма" і богомерзотність геометрії!!

Ну як же зможуть правовірні овечки святоросійства возсісти поряд з козлищами жидорептилоїдства?!! recourse

Польская Православная Церковь поддерживает украинскую а...

Філософ

Філософ написал:

Польська ПЦ це збір неуків радянського зразка. Вже давно доведено апостольське спадкоємство колишніх УАПЦ і УПЦ КП. Тому всі розмови про "перерукополеження" є безпідставними. Тимбільше з ієрархами ПЦУ спіслужив Вселенський патріарх!

Циркулярний лист Тюченської єпархії. Про духовні критер...

Onufriy

Onufriy написал:

1. Вибір 2019 дійсно пісний... recourse 
2. Пророцтво Лепехи збулося:
"аполітичні" москвовіри агітують за ЗЕро-кандидата
Всеволод Чаплін: "надо достигать договоренностей с лидером гонки (Зеленским), требуя письменных гарантий прекращения гонений на каноническую Церковь, возвращения политэмигрантов и критиков «европейского выбора» в политику... назначения министром культуры (он курирует религию) Юрия Бойко, Виктора Медведчука, Вадима Новинского или Василия Анисимова..."
"Порошенко – абсолютное зло"
love
https://credo.press/223778/

Всеукраїнська Рада Церков закликає робити вибір президе...

Onufriy

Onufriy написал:

мусимо усвідомити: якою повинна бути наша держава?

Яке питання, така і відповідь. feel Для терезої відповіді доречніше усвідомити, чого ми хочемо від майбутнього президента?
1. Особистого багатства?
2. Подолання людської продажності "в окремо взятій країні"?
3. Припинення глобального міжнародного конфлікту?
Твереза відповідь можлива лише у тому випадку, якщо ми чекаємо чогось іншого. Бо ніякий президент не зробить вас багатим, не "подолає корупції" і не "припинить війни"

Це якщо він не "чарівник з голубого вертольота" recourse


Як відбувається перехід з УПЦ МП в ПЦУ

dutchak1

dutchak1 написал:

Пасхавер десь писав, що «Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас». І там, далі, Пасхавер писав що у нас цінності інші. Добавимо – не тільки інші але і з тими цінностями, які ми переносимо від цивілізації і від Європи до нас, проходять дивні метаморфози.

Ми дикунський, варварський народ і це особливо видно в нашому дикунському, варварському релігійному законодавстві.  Причому це якесь небачене і неописане варварство. Ми користуємось речами і благами цивілізації і одночасно реконструюємо суспільні відносини, схожі на описи з шкільних історичних підручників про давні часи. Наші відносини це якась амальгама з давнього, застиглого в часі ординства, на яке додатково наклалась катастрофа 1917 року.  Для прикладу -  всі ці ламентації про захист автономії громади, про захист права свободи вибору підпорядкування, про свободу переходу громади – це все для придурків і убогих. Так, автономія релігійної громади є одним з основних положень міжнародного права, міжнародних угод, які підписала Україна. Але в них це означає що громада самостійно визначає себе автономною, самостійно проводить свої межі в яких живе і порядкую по своїх власних установах і правилах. Визнання державою цієї автономії є похідне від волі самої громади. У нас же, незважаючи на те, що всі християнські церкви в Україні визнають автономною всю церкву, держава приймає закон яким фактично нищить церкву, робить самостійними і незалежними парафії. Далі держава проголошує ту свободу «підпорядкування» і береться її захищати. Тут можна  звернути увагу, що послідні зміни в ст.8 релігійного закону, якими намагаються регулювати і захищати те «підпорядкування», в рівній мірі відносяться до зареєстрованих громад і до громад, які навіть не повідомляють державні органи про своє утворення. Який зміст має тоді та детальна регламентація прописана в ст.8 для тих громад? Що законодавець збирається «захищати» в цьому випадку? Здоровий глузд тут підказує, що парафія при діючому законі може міняти підпорядкування хоч кожної години і 24 рази на добу. Це право декларативне і його неможливо ні порушити ні захистити. Проблеми виникають тільки у парафій-юросіб і це є проблеми не «захисту» якоїсь свободи громади а проблеми майна. І тут вже видна друга придуркуватість і щоб її побачити, треба читати Цивільний кодекс, читати на рівні першого курсу юрфаку. Все, що відбувається з юрособою, абсолютно все описано цивільним правом і хто може пояснити, використовуючи цивільне право – що таке зміна підпорядкування юрособою? Що таке канонічне підпорядкування з точки зору ЦК? Що відбувається з юрособою при такій зміні підпорядкування чи з тою особою, якій стають підпорядковані? Абсолютно нічого і це є повна дурня, яку придуркуватий український законодавець і на пару з ним такий же придуркуватий український релігієзнавець взялись захищати світським правом. Термін «зміна підпорядкування» в цивільному праві має інший зміст чим той, який вкладають у нього віруючі і в реальності це означає зміну віри частиною віруючих чи ще якісь канонічні нюанси в цій вірі.  Але саме цивільне право не в змозі описати і навіть не існує таких правових термінів які б описали це «підпорядкування» чи цю зміну віри чи якісь зміни у вірі. Цивільному праву байдуже до цих змін і громада може міняти «підпорядкування» у всьому діапазоні світових релігій і культів, залишаючись згідно положень нашого релігійного закону одною і тією ж юридичною особою(!). Звучить це безглуздо як і безглузді наші намагання цивільним правом «захищати» чи «регулювати» такі переходи юридичної особи. Зміст це би мало тільки в тому випадку, як би ми  доказували всім і переконували всіх в тому, що юридична особа може вірити в Бога.

Ну і повна дурня вже по майну. Для розуміння примітивно можна виділити три рівня розвитку права власності. Перший, дикунський або нульовий. Якщо дикуну сказати що ця річ є власністю Джона чи Івана, він порахує тебе за божевільного. Річ може бути тверда, м’яка, кольорова, кругла, квадратна але як вона може мати признаки Джона, як це знайти, де в ній той Джон. Другий рівень, варварський, це коли власністю є те, до чого можеш дотягнутись і що можеш захистити. Третій рівень це вже цивілізовані, складні і абстрактні правові терміни, за якими навіть річ Джона, яку він передав тимчасово комусь чи загубив – все одно залишається його. І от на другому рівні вже видно шляхи до цивілізованої власності, її початки. Початок йде від того, що власністю стає те, що ти сам визнаєш своїм. Наприклад – йдеш по вулиці в штанях і ці штані є твої не тому, що вони нумеровані і по номеру держава указом визначила їх твоїми а тому що ти їх сам визнав своїми. Після цього самостійного визнання держава починає ці штані захищати як твої. Так і тут. В 1991 році, коли держава почала ліпити відносини з церквами, вона в діалозі з ними повинна була бачити, що вони визнають своєю власністю і як нею розпоряджаються. А вони, всі християнські церкви України, визнають власниками церковного майна не громади а всю церкву. Незважаючи на те, держава, в порушення конституційного відділення, влізла в церкви і сама «призначила» власниками парафії, зробила з церкви збіговисько незалежних юридичних осіб з гібридними статутами, зі статутами в яких поєднала бульдога з носорогом – світське і канонічне право. І от вже і ПЦУ, підтанцьовуючи Порошенку, приводить свій статут у відповідність до дикунського закону, записує церкву як зібрання незалежних юросіб, утворених по ЦК України. А на початках, в першому варіанті Статуту, писалось про церкву як особу, яка сама будує відносини з державою. І тут буде цікаво поспостерігати, як ПЦУ буде далі творити свої документи, особливо парафіяльні. Як визначить власність.

Тобто, ми не то що залишаємось на дикунському рівні, ми навіть заблокували його можливий розвиток. Можна подивитись на конфлікт у Львові, де громада УГКЦ намагається залишити за собою костел. Скільки там в обговоренні позбігалось буйних, дикунів, клянуть поляків, Мокшицького, розкопують старі могили! Врешті УГКЦ, яка претендує на цивілізованість, ліквідовує буйну парафію. Наслідок – новий припадок в мереживному обговоренні. Ще приклад. Можна почитати фантастичний матеріал на «Релігія в Україні», як в позаминулому столітті у Львові цивілізовано вирішували долю покинутого румунського храму. Фантастичний матеріал в порівнянні з нашим дикунством. Ми не то що стоїмо на місці, ми навіть вдаємо якось рухатись реверсом в минулі часи і при цьому приймаємо законодавство, яке захищає мародерство. Закон №4128 – це Закон Мародерів. У всі часи мародерство було ознакою військових конфліктів, при яких військові загони або банди найманців грабували беззахисне населення на територіях, статус яких тимчасово був не встановлений. Так і у нас. Використовуючи реальну війну, політики і законодавці «організували» законоподібний грабунок одних громад громадян другими громадами громадян, розділених релігійними переконаннями. І це особливо вражає, оскільки мародерами стають християни і їх спільноти. Адже ж саме в християнському середовищі в давні часи виникло розділення церковного і світського права, при якому християнське середовище залишилось ізольованим місцем де панували моральні основи керування церковним майном. Збереження цього середовища здійснено радикальним відділенням від світського права і оскільки  суть керування церковним майном не у застосуванні правових конструкцій, а в здійсненні місії церкви, то і успіх цієї місії став критерієм правильності прийняття рішень і здійснення тих чи інших дій з церковним майном. У нас же безглузді спільноти заполітизованих громадян, які вважають християнство просто громадським рухом з формальним моральним законодавством, притягнули в християнське середовище світське право, причому у гіршому його варіанті. Адже навіть світські юридичні особи, при виникненні конфліктів і суперечок між засновниками громади про використання майна, дають право тим громадянам, які кінцево не погодились з рішеннями громади, вийти з громади разом з тим майном, яке вони вклали. Тобто, якщо в християнській громаді не існує християнських відносин з іншими членами громади, які могли б керувати ними при залагодженні майнових питань, якщо громада «голосуванням» позбавляє участі у вирішенні майнових питань меншу кількість громади то, за відсутності християнських відносин, необхідно би мінімально зберегти хоч якусь справедливість до своїх земляків і сусідів і виключити мародерство. Якщо християнська справедливість і моральні відносини тут відсутні то тоді необхідно зберегти цивілізовану, світську справедливість.  Тобто тоді, в продовження світського правила про фіксоване членство в громаді, це членство необхідно доповнити таким же світським обліком внесків і пожертв кожного фіксованого члена громади. І при виключенні любого члена громади, громада повертає йому ті внески або компенсує їх.

 

Який порядок проведення перевірок релігійних організаці...

dutchak1

dutchak1 написал:

Добре було б якби юрист пояснив собі, і нам всім в тому числі, як він з'єднав релігійну організацію з господарською діяльністю у її законодавчому визначенні?  Наведем визначення -

Господа́рська дія́льність — будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України)

Страдания за Москву, это не страдания за Христа ‒...

Onufriy

Onufriy написал:

"головний місіонер РПЦ" з азартом доводить, що 1+1=2 love
Очевидна актуальність кураєвського просвітництва для святоросичів РПЦ є найкращим доведенням смерті "російського православ'я"

Те що сьогодні животіє на москві - не православ'я, а зла і погибельна єресь 
в духе своей готтентотской этики

Не «нас ради, человек», а «ее ради, епархиальной собственности, сшедшаго с небес»


Вікарій Київської митрополії УПЦ (МП) — власник двох ав...

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

ну и правильно.Чего терятся. Жизнь дается только один раз.Поэтому нужно брать от неевсе что можна...Многая Вам лета, дорогой владыка. Притом, наиканоничнейший...

Старый дуб рухнул. И тут, началось…

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

Воистину христианство уже давно умерло!   Вместо тяжелой борьбы с пристрастиями и грехами в себе для перерождения и преображения человека( ества) , мы (не все ли?),  говорим  и призываем только(!)  к внешнему исполнению обрядов..Где же эти совершенные ПОСЛЕДОВАТЕЛИ ХРИСТА??? О, как хотелось бы хотя бы посмотреть на них...А они должны были бы сами  спастись и СПАСТИ ВЕСЬ МИР!!! Кто же и куда нас и весь мир ведет???